За вікном знову дощ...мокрі тротуари...метушня на вулицях...
Це ж лишень ранок,куди поспішати...все життя попереду...
************************************************
Вона любила літо,сонце,запах зеленої трави...та не любила дощу і похмурих днів,вони навіювали їй муток.У дні коли не переставало плакати небо,вона пила гарячий чай і мріяла про те,що колись її зігріватиме не тільки чай і миле кошеня,що муркотіло на її руках,але й кохана людина...
Одного сонячного ранку вона прокинулась зі щасливим блиском у очах,кохання всього її життя було поруч...все так,як вона мріяла...ранковий поцілунок,гарячий чай,тепло сильних рук...Її карооке кохання-найдороще,що було у її житті...вона боялась втратити його,хотіла зупинити час...зупинити цю мить назавжди...
************************************************
Ранок.Відчинене вікно.Дощ.
Її лякала шалена злива,лякали власні думки...
-Так,десь є аркуш білого паперу?О,є....Треба починати життя спочатку,з білого листа,-вона нерозуміла,що коїться,навіщо білий лист,навіщо починати життя спочатку...все ж рука брала олівець і вперто писала слово «Прощавай»...
-Так буде краще,я не хочу руйнувати йому життя,не хочу....
З її очей покотилась гаряча сльоза,вона розуміла,що зараз власноруч ламає все,що колись боялась втратити...
-Боже,бережи його...,-це були її останні слова,коли вона виходила з кімнати...
Вона вийшла з будинку і не знала,куди їй іти.Блукаючи холодними алеями, ніяк не могла збагнути слова лікаря.
Вона підняла очі у небо і промовила:
-Всеодно люблю!Боже,врятуй моє серце!!!