Чекання розорює час.
Складаєш мозаїку осені.
Кожен крок -
то найперша печаль,
трубадури твоїх сподівань
жито косять.
Такий ти самотній.
Увійди до холодного ранку,
де приходить безсоння
шукати собі фараона.
У промінні дзеркальнім
ти стаєш елементом гербарію,
ти вже листя печальне
із вербової гілки минання,
ти вже сніг покаяльний,
ти вже цвіт полонений
осіннім початком.
Прийди осене,
далі нескошені
заплети у волосся
своє.
Голос сосен
котиться колесом,
як прощання
твоє.
То приходить найперша печаль
шукати собі фараона.
Складає мозаїку час
словом твого проминання.
Безсоння.
