Не розчиненною злочинністю, без квитків, без запрошень, без вигуків, дуже тихою обережністю відкорковуєш пляшку вина. Чия вина, що Зима сто років як кінчилась, через вінця із келиха вилилась і за рогом десь п’яною впала й розірвала весільнєє плаття із чорного дорогого сукна? Ти вже знаєш: не буде слизької осені, почерствілого літа й весни; ти вже знаєш: без Зими з усим цим покінчено – покалічено й просто вимкнено. Ти все знаєш, й наодинці святкуєш це, мов эдиний пізнав дику істину, мов єдиний лишився в пустелях землі. Дуже жадібно це вино ковток за ковтком поглинаєш ти, і червонії спраглі вуста без упину до пляшки пригортаючи ти святкуєш, що навіки Вона померла. Ти замружуєш очі в пекельному вогнищі, уявляючи ніжний екстаз, але зникне все по розплющенню й від побаченого збожеволієш враз.
Ти прокинешся у зірковому просторі з недопитою пляшкою вина, у руках своїх міцно стискаючи фіолетовий головний надокучливий біль. Серед неба не буде жодної сутності - лиш розкидані серед пилу уламки хребта, трохи ребер, гомілок і черепи; так, ти прокинешся серед мене, то є я, любий мій чоловіче, то є я. І не варто тобі намагатися зі своїми коханими кулями, зі своїми шістьма коханками, із шістьма металевими шль*ндрами розривати мою ніжную золотавую шкіру.
Так, це не в міру і занадто несправедливо, але ж я попереджувала, хоча ні – я мовчала. Так, і ще одне правило: це не ріки, і не береги, - то судини і кров моя, і не варто тобі, певно, топитися – я народжувалась не для самогубств. Я ж заради тебе за двох вже дихаю, поглинаю, випиваю, вибухаю за двох. Я твоя золота клітка, а ти, моя пташко, якщо зможеш – лети, обриваючи крила об золотавії прути, намагаючись спрутом зрадливим просковзнути десь між, десь поміж, ледь утримавшись за іржавий свій ніж.
І я мушу засмутити тебе: це не сон, і не вибрики твоєї сп’янілості – ти тверезий, як спочатку свого життя, просто не вино то було, а мною впивався ти, осушивши безжально душу мою. Розчинивши мене ти і сам не помітив як став в’язнем мого тонкого хребта. Адже я не розчиненною злочинністю, без квитків, без запрошень, без вигуків, дуже хтивою обережністю покохала для помсти тебе.
ID:
279893
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 10.09.2011 23:40:34
© дата внесення змiн: 10.09.2011 23:44:32
автор: von Tripperman
Вкажіть причину вашої скарги
|
