Вона вишиває фату золотими нитками,
На білому платті протягує стежечки бісеру.
Навпроти, в подушках присівши, підмигує мама,
Тримає в руках простирадла з текстурами різними.
Чекати на принца – заняття буденне й натхненне –
Уся в килимах, покривалах шовкових веранда.
А в хаті пристелене ліжко – розбещені, певно,
Ці принци – тож ковдра пухова, подушки в трояндах.
Вона косить погляд в розвішені в хаті дзеркала,
Підкорює їх дорогою тонкою білизною,
Благає ікони, щоб принц їй натрапився вдалий,
Узяв з нею шлюб, полюбив і ніколи не вислизнув.
Вдягнулась в принцесу – несила уже Попелюшкою
Чекати тих принців... Нема!..
Не тлумачив казкар,
Що справжні принцеси не ставлять на принців ловушки
І вміють кохати без суконь, білизни й дзеркал.
