Чи то так просто з зашкарублих слів,
неначе з пазлів, скласти ту картинку?
Чи то так легко кинути свій дім,
залишити дітей, родину, жінку?
Чи так то добре кинутись у світ,
який тебе, насправді, не чекає?
Чи спакувати, взяти у політ
з собою сум, що серце й душу крає?
У паспорті візи,
беремо валізи,
літак запалив габаритні вогні.
Як грань рубікону,
долаєм кордони,
вплітаємо пам"ять в мереживо снів.
"Бувайте здорові!";
"Not smoke!"; "Am sorry!"
Злітаємо! "Fly up!" Це - еміграція.
На щиреє "будь-ласка" доносяться, як з казки -
"Thank you!"; "Oh, obrigado!"; "Gracias!"
Чи так то легко заробити те,
чому у світі гроші - не мірило?
Чи то можливо, щоб забуть святе,
як в тебе буцім розпустились крила?
Чи є робота, що не тягарем?
Чи заробіток той, який не тішить?
Скільки питань, нерішених дилем
в одному слові і в одному вірші.
За птахами на південь сьогодні лечу -
так жорстоке життя повеліло.
Перед образом божим поставлю свічу,
щоби сили додав моїм крилам.
Ти, красива, й, водночас, до болю сумна,
виряджаєш мене у дорогу.
Обіймаєш, цілуєш... Сльозинка німа
обпікає щоку до знемоги.
Там, за обрієм, стріне мене чужина,
наче мачуха "зайвого" сина.
І стікатимуть дні, мов по вікнах вода,
а в думках - тільки ти, моя мила.
Та настане весна. І з далеких країв
повернусь я до рідної хати.
Ти зустрінеш мене. І забракне нам слів,
щоби щастя своє описати.
Цей вірш написаний в співавторстві, але як раз у тему написаного вірша, а вірш
Сумна реальність і сумні наслідки. Недавно у Львові був випадок, що дванадцятирічна дівчина, мати якої на заробітках за кордоном, а батько випиває, чуть не отруїла себе насмерть таблетками. Добре, що бабця випадково опинилась вдома і викликала "швидку".