Чи то так просто з зашкарублих слів,
неначе з пазлів, скласти ту картинку?
Чи то так легко кинути свій дім,
залишити дітей, родину, жінку?
Чи так то добре кинутись у світ,
який тебе, насправді, не чекає?
Чи спакувати, взяти у політ
з собою сум, що серце й душу крає?
У паспорті візи,
беремо валізи,
літак запалив габаритні вогні.
Як грань рубікону,
долаєм кордони,
вплітаємо пам"ять в мереживо снів.
"Бувайте здорові!";
"Not smoke!"; "Am sorry!"
Злітаємо! "Fly up!" Це - еміграція.
На щиреє "будь-ласка" доносяться, як з казки -
"Thank you!"; "Oh, obrigado!"; "Gracias!"
Чи так то легко заробити те,
чому у світі гроші - не мірило?
Чи то можливо, щоб забуть святе,
як в тебе буцім розпустились крила?
Чи є робота, що не тягарем?
Чи заробіток той, який не тішить?
Скільки питань, нерішених дилем
в одному слові і в одному вірші.