Нічна пустота сумні закрива повіки
І дощ зупинився, пройшовши лиш пару метрів...
Снодійне, коньяк, сигарети і гострі крики.
Душа ще жива - а тілу кортить померти...
Під стукіт годин вважаю себе поетом -
Пишу, поки вистачить чорного ямбу в ручці.
Ангіна стискає горло - тугим корсетом,
Допивши останні краплі - з лимоном - в кружці.
Я звикнув, що гордий і що не навчивсь просити,
Та все ж прошепчу - до бога - у свій потертий
Старий телефон: "Залиш і мені пожити..."
Душа ще жива - а тілу кортить померти...
Це вже не сум, - депресія. Чи це наслідки ангіни? Віршування класне. Тільки я не люблю коли молоді люди часто згадують смерть. Ану, щоб мені "нос кверху"... ну і все останнє!До речі про смерть: чому ти не прокоментував мою казку? Не сподобалось, чи ледачий?
Юра Васюта відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це лише настрій на момент написання. про смерть... навіть не знаю... просто "взбрело", як то кажуть, в голову...
а не прокоментив... або я затупив, або нет затупив, а я психонув) одне з двох. зараз прококоментую.