Боже,знайди мені кімнату десь затишніше,
окропи її стіни тривалим спокоєм
і знаєш, Боже, я стану на диво іншою,
витискаючи соки надій
проливатимусь соками.
я берегтиму цю замкнутість
і плекатиму,
скільки роззявлених пельк
вітром клацають.
мені не годиться,
я знаю,
щоб з катами,
але інакших не бачу я.
зима пробирається, Боже,
зловтішною
і кожного року здається раптовою.
і знову я тут помаленьку гіршаю,
дивлячись сни під стемніння покровом.
на що я готова?
на самоспалення.
якщо й цієї зими в стінах тижні.
мої святі реагують на камені
гірше ніж на отруєні вишні.
вірші даруй мені в тім освітленні,
чаєм стрічатиму снігопади.
віддані завше по небу розкидані,
тільки для кого..
для чого ради??