Годинник цокає тік-так,
та щось у ньому йде не так,
В усіх годинник йде вперед,
у мене ж він іде назад.
Тобі дарую я свій час,
допоки мій ще не погас.
Остання пачка сигарет –
і вже не буде ”ми” і ”нас”.
Так буде краще для обох –
любов не ділиться на трьох,
Тебе я іншій залишу,
так хоче небо, хоче Бог.
Ти знай – з життя твого іду,
щоб не накликати біду,
Та про одне тебе прошу,
мене, коханий , не забудь.
Я поплатилася життям,
годинник свій дарую вам,
Стрілки на ньому покрути
так, як волілось небесам
За літом – осінь, так – зима,
мене в живих уже нема,
Ти ж на могилу хоч прийди,
коли пробудиться весна.
//23.10.12//
Пожалуй, в юности у каждого бывали подобные мысли. У меня самого много стихов на подобную тематику, но опубликовывать не хочу - просто не поймут. Стих как всегда замечателен
Marisong відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Это Ваше право. Знаете, у мене больше половины стихов написаны подругам, которие страдают от любви до потери пульса. Я - оптимист по природе. И этот стих уж точно не обо мне. Спасибо, что прочли. Мне очень приятно.