Захід сонця у важкий зимовий вечір дихає вологим повітрям, що поступово змінює мої думки про завтра, даючи надію на нові звершення. Здавалося б, я така ж як і вчора, нічого не досягнувши за тиждень,- мрію про щасливе майбутнє.
Білий лапатий сніг віщує мені про надходження Нового року. Кому він взагалі потрібен? Останнім часом не відчуваю його наближення. Усе не як у дитинстві, коли за місяць уже знаєш, що попросиш у діда Мороза. Все змінилось із приходом цієї осені. Вона забрала у мене дитинство, але подарувала надію, яка напевно ще не скоро зникне.
Вже ніч,а я пишу усе це і не знаю – навіщо? Можливо, це ніхто й не прочитає, не залишить свого коменту в маленькому рядочку знизу.І, можливо, я видалю це через хвилину після опублікування. Можливо все.Адже ні я, ні ти не можемо передбачити, що буде завтра. А що буде через годину?
У моїй голові літають рядки із твоїх віршів. Я люблю їх ,вони дивовижні. Шкода, що нас із тобою розділяють тисячі кілометрів , запилені снігом, заїжджені потягами колії, і думки мільйонів людей. Але я знаю, що ти в моїй душі. Ти поряд. Ти завжди знаєш про що я думаю, що відчуваю і коли я весела. Ти знаєш, як втішити, коли дуже погано. І я ціную це. І я слухаю музику згадуючи тебе і той день, коли ти тримав мене за руку, дивився мені в очі та щось говорив… Багато говорив,що я все не запам’ятала.
Маю надію,що цей сніг, ця зима не стануть перешкодою для нашого спілкування. І ти не залишиш мене одну в погану годину.
Люблю нічні вулиці свого міста; знаєш, вони дивовижно гарні. І коли ти гуляєш у «центрі», підіймаєш голову вверх і бачиш яскраві вогники свята, сніг, небо, мрії…Так,я завжди думаю про тебе. Я завжди вірю в наше спільне майбутнє. А чи віриш у нього ти?
дякую)
Гарно! Душевно! 
