Не з мерехтливих гейзерів сліпучих,
А із джерел цілющих Гіпокрена
Черпає, п’є поет натхнення,
Коли побіжно,а коли й щоденно.
Гаптує візерунки строф,катренів,
Вкладає душу,ніби менестрель,
І не квапливо , а розмірено,повагом
Дошукується істини,бентежить дух,увагу.
Невпинно,вперто, з дня у день,
Нанизує,мов перла,значущі слова
І множить почуття дбайливо,
Розбурхує уяву,творить диво.
Крокує по житті,страждає,знемагає,
Бо впевнений щомиті,повсякчас,
Що вірш найкращий ще не складено
І не настав його визнання час…
Ще мусить підійматися по крутозламу,
Завзято і настирно схил долати
Та ще покласти на вівтар доволі сил,
Аби напевне пік завоювати.
Леліє помисли і мріє,марить
Непереборні перешкоди подолати,
Бо він воліє,дослухаючись до мудреців,
Аристократом духу стати.
Аж вже Пегаса осідлавши,
Підніметься ефірно на Парнас,
Щоб зіркою засяяти в пітьмі,
А відблиском тієї зоряниці
Епоху возвеличити і час.
Дуже надвисоко...
А може просто споглядаючи світ... зо всіма красотами... та людською, покищо недосконалістю.
Простота багатозначуща...
А вірш цікавий, добрий, людяний, теплий...
Jaroslava відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже правдиво й милозвучно написано! Пригадується перший друк Пушкіна:
Арист! и ты в толпе служителей Парнаса!
Ты хочешь оседлать упрямого Пегаса...
Дуже гарно описано поетичний шлях
Jaroslava відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую Вам.Рада,що оці рядки сподобалися Вам та викликали такі асоціації.Будемо тішитися разом.А такі теплі слова надихають.
