Не з мерехтливих гейзерів сліпучих,
А із джерел цілющих Гіпокрена
Черпає, п’є поет натхнення,
Коли побіжно,а коли й щоденно.
Гаптує візерунки строф,катренів,
Вкладає душу,ніби менестрель,
І не квапливо , а розмірено,повагом
Дошукується істини,бентежить дух,увагу.
Невпинно,вперто, з дня у день,
Нанизує,мов перла,значущі слова
І множить почуття дбайливо,
Розбурхує уяву,творить диво.
Крокує по житті,страждає,знемагає,
Бо впевнений щомиті,повсякчас,
Що вірш найкращий ще не складено
І не настав його визнання час…
Ще мусить підійматися по крутозламу,
Завзято і настирно схил долати
Та ще покласти на вівтар доволі сил,
Аби напевне пік завоювати.
Леліє помисли і мріє,марить
Непереборні перешкоди подолати,
Бо він воліє,дослухаючись до мудреців,
Аристократом духу стати.
Аж вже Пегаса осідлавши,
Підніметься ефірно на Парнас,
Щоб зіркою засяяти в пітьмі,
А відблиском тієї зоряниці
Епоху возвеличити і час.
Що вірш найкращий ще не складено
І не настав його визнання час… ==== є таке
Jaroslava відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую дуже.Безперечно,шлях ЛГ непростий. Ті образи,що виникають в уяві один відтворює в камені інший на полотні чи в чарівній мелодії музики , а хтось у слові.Кожен живе у цьому світі ...творення.