Я все його шукаю…
Шукаю власне серце.
Лечу до небокраю,
Пірнаю у озерце…
Митарствую-блукаю
Дібровами, полями…
А в полудень розмаю –
Духмяними садками…
Не баловство дитяче
Його з грудей зманило,
Воно невтішне плаче
В тюрмі моєї сили…
…Тож якось, давши волю,
Дозволила летіти,
Щоб пошукало долю,
Щоб напилося літа…
Тепер знайти несила…
Мабуть, шукати марно.
То в пущах, то на схилах,
То на високих хмарах
Аукає, сміється,
Коли мене побачить.
На відстані заб’ється
І знов давай дивачить…
Ох! Серце несмиренне!
Ой, невловима пташко!
Вертайся вже до мене,
Бо й так у світі важко…
Спасибі! Але, ця калюжа величенька, завбільшки з озеро, далеко потрібно відступати, щоб перестрибнути. Можна оступитись... На Бога надія!
Катерина Шульга відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну стрибати - це небезпечно! Може, краще обійти сушею, не намочуючи навіть підошов... Все минає... Абсолютно все, окрім, звісно, нетлінної ЛЮБОВІ. Хоч і перед нею варто триматись достойно! ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ!!!
О Б О В’Я З К О В О!!!
Важко, не сперечаюся. Бачу, у когось процес навчання триває. Мені ж його лише починати. А минуле, воно так важко забувається! Гарний сумний вірш.
Катерина Шульга відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ЗА КОМЕНТАР - ДЯКУЮ!!!
А ЗНАЄТЕ, пане ВІКТОРЕ, БЕЗ СУМУ НЕ ЗНАЛИ Б МИ ЦІНУ РАДОСТІ... БЕЗ ЗНЕВІРИ НЕ ЗУМІЛИ Б ПОЦІНУВАТИ ЛЮБОВ...
ЖИТТЯ - СУЦВІТТЯ АНТИТЕЗ: НІЧ НЕМОЖЛИВА БЕЗ ДНЯ, ДОБРО БЕЗ ЗЛА, НЕБО БЕЗ ЗЕМЛІ, БОГ БЕЗ САТАНИ, ЛЮБОВ БЕЗ НЕНАВИСТІ... ЦЕ Й ШЛІФУЄ НАШ СВІТОГЛЯД, НАШУ РОЗВАЖЛИВІСТЬ... Я ДУЖЕ ЩИРО БАЖАЮ ВАМ ЩАСТЯ!!! А ЧЕРЕЗ РОЗЧАРУВАННЯ ПЕРЕСТУПАЙТЕ, ЯК ЧЕРЕЗ КАЛЮЖКИ ПІСЛЯ НІЧНОГО ДОЩУ! ХАЙ ЩАСТИТЬ!!!