Йде Микола по селі,
Сто грам випить хоче.
Уже тиждень на мелі,
В животі буркоче.
Не фортунить, не везе.
В жилах кров бушує.
І питання лиш одне
В голові пульсує:
- Де знайти якесь бухло,
Щоби звеселитись?
Обійшов усе село –
Ніде похмелитись.
У сусідів уже брав –
Відроблять прийдеться.
В магазині записав,
Більше не вдається.
- До куми піду ще, так! –
Думка осінила. –
Мо’, наллє хоч четвертак,
Колись же ж любила.
Попросив – не налила,
Ще й прогнала з хати.
Злість Миколу узяла,
Стало ним кидати.
Як вона побігла в хлів
Подоїти Мілку,
Вбіг до кухні, вліз під стіл –
Там була горілка.
Вхопив пляшечку одну
Вибіг. Зачепився
За коряку у саду,
Впав і... відключився.
Як свідомість знов здобув,
Розпандохав очі,
Лікар тут якраз прибув,
Запитав охоче:
- Як ся чуєте, скажіть?
Може заштрик дати?
- Чом лице моє горить,
Як зі спиртом вата?
- Колотих у вас є ран
На обличчі – сила!
- Це кума чи кум Іван
Мене так змісили?
- Був тут слідчий молодий,
Цікавився вами.
Сказав, доказ речовий
Знайшли.
- А що саме -
Ножик, вила, чи багнет?
За сто грам і сало?!!!
- Їжак – розміром в кашкет,
Ви на нього впали...
