Візьміть в долоню вранішню росинку
і задивіться в неї на хвилинку,
чудна і незвичайна в неї сила,
така мала, а цілий світ вмістила.
Та сонечко пригріє, і нема,
але на це зважаєте дарма.
Води краплина крихітна ласкаво
твердий та неприступний точить камінь.
Хай кожен виступ гострий ранить тіло,
за кроком крок вона ступає сміло,
хлюпоче й грає, тихо, ненастанно,
м’яка та сильна, ніжна й нездоланна.
Круті боки вичісує до лиску,
даруючи легкі, іскристі бризки,
І він, сердитий досі та в погорді,
вже ніжиться в чудесній прохолоді.
Вона нуртує, набирає силу,
Бурлить, клекоче, прагне небосхилу,
І валуни та скелі вже не в змозі
стояти твердо в неї на дорозі.
І вже вирує, бурха, шаленіє
незламна, невпокорена стихія,
дев’ятий вал на піднебесну мчить,
і все живе здригається й тремтить.
Ось-ось обрушиться, полонить, поневолить!
І з тихим шурхотом спадає легко долі,
сміється дзвінко, пестить небеса,
ясна та щира, чиста, як сльоза.
ID:
445944
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 28.08.2013 22:55:11
© дата внесення змiн: 28.08.2013 22:55:11
автор: Марина Довбня
Вкажіть причину вашої скарги
|