Я не можу змиритися з часом,
я не можу змиритися з долею.
Не закриють ночі прикраси
Мого серця зів’ялі магнолії.
Я не хочу співати голосно,
Але тихо – це теж не вихід,
Проростають у серці болісно
Вже нові і рум’яні квіти.
Тільки небо захоплене осінню,
Тільки трави скроплені інеєм,
Заблукали в життя колоссі ми
Вечорами шалено-синіми.
Не без зірок і не без місяця,
Але густо і темно все ж,
Тільки осінь стомлено дивиться
Сутінковим оком пожеж.
Ще не все втрачене – вернено,
Що не вернено, те – дарма.
Розсипає терновими зернами
Смілі сни і несмілі тьма.
Розійшлися у просторі й часі
Дива-істини вірні колії –
Не закриють ночі прикраси
Мого серця зів’ялі магнолії.
