Не пити нам із однієї склянки (За мотивами вірші А. Ахматової)
Не будем пить из одного стакана
Ни воду мы, ни сладкое вино,
Не поцелуемся мы утром рано,
А ввечеру не поглядим в окно.
Ты дышишь солнцем, я дышу луною,
Но живы мы любовию одною.
Со мной всегда мой верный, нежный друг,
С тобой твоя весёлая подруга.
Но мне понятен серых глаз испуг,
И ты виновник моего недуга.
Коротких мы не учащаем встреч.
Так наш покой нам суждено беречь.
Лишь голос твой поёт в моих стихах,
В твоих стихах моё дыханье веет.
О, есть костёр, которого не смеет
Коснуться ни забвение, ни страх,
И если б знал ты, как сейчас мне любы
Твои сухие, розовые губы!
_ * _
Не пити нам із однієї склянки
Ні воду, ні солодкеє вино,
Цілунками не зустрічати ранки
І не дивитись ввечері в вікно.
Як сонце й місяць, різні ми з тобою,
Але любов'ю живемо одною.
Є в мене друг, вірніший він за всіх,
Завжди весела в тебе є подруга.
Я розумію страх в очах твоїх -
Ти винуватець мойого недуга.
Частіших зустрічей не хочем ми -
Так нам судилось спокій берегти.
Лиш голос твій співа в моїх віршах,
В твоїх віршах моє дихання віє.
Є вогнище, якого не посміє
Ні забуття торкнутися, ні страх.
Якби ж ти знав, як зараз мені любі
Твої рожеві, сухуваті губи!
Ти вже стала, Олечко, майстринею перекладів! 
