«Любітеся, брати мої,
Украйну любіте
І за неї, безталанну,
Господа моліте» -
Із вірша Т. Г. Шевченка
«В казематі», 1847.
Знаємо, Кобзар наш - поет із найліпших,
Дозвіл мав не завжди, щоб писати вірші.
Був коли в засланні далеко від дому,
То писав в « халявку»*, щоб не знати «грому»!
Часто в віршуванні він думками линув
До садка вишневого, до рідного тину,
До неньки-матусі і рідних сестричок,
Не жив ні секунди без згадки тих личок!
Писав про Оксану, звав її зорею,
Та не довелося одружитись з нею -
Доля не з’єднала на ріднім подвір’ї,
Тільки й залишились однісенькі мрії!
«Захалявна» книжка Кобзаря Тараса…
В ній були й молитви до Господа-Спаса,
Бо ж хотів народу гарної лиш долі,
Сам відчув знущання тієї неволі!
Щемно було в серці за свою Вкраїну,
Тому і в віршах ми чуєм без упину,
Щоб любили землю, на якій родились,
І за неї, рідну, Богові молились!
…Люди наші, люди! Чуєм Кобзареве
Слово оте гідне, заповітне, кревне!
Будем миролюбні, люблячі і чемні -
То і дні настануть щасливі, приємні!
20.01.2014
*Кобзареві в засланні не дозволяли писати,
так солдати зробили йому з паперу маленьку
книжечку, де він записував свої вірші і потім
ховав за халявку в чобіт.(Із біографії Т. Г. Шевченка)