На порозі , стовпом , у чеканні,
Заніміти у тихім мовчанні,
Затиснути думки у раменах,
Подумки згадувать всіх по-іменно.
Не до сну,мов за плечі торсає,
Зірка впала, знов юність вмирає,
Слід багряний на серці палає,
Душу і тіло на плаху кладе.
У заграві столиця палає,
Матері за синами ридають.
Людська кривда-рікою стікає,
І терпіння урвалось... Хай Знають!!!
Рано чи пізно терпіння повинно було увірватися, бо народу вже добряче накипіло... Душа болить, бо свобода дається нам надто важкою ціною - втратою людських життів...
Вразлива відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Добре говорять ,що треба вирішувати все мирним шляхом,без кровопролить.Та чи найдуть мудрі рішення керівники з не дуже мудрими головами?
Вразлива відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Страждає народ через свої голови.На майдані в Ів-Франківську добре сказав один чоловік:Тепер на голови вдягнули баняки,через те,що раніше обираючи собі владу,думали баняками!