UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Пахнющий: Формальна логіка - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Груздева(Кузнецова) Ирина, 22.05.2014 - 14:40
Мій друже мовчазний, чи то є жарт,Що ти себе приречив на мовчання? Невже країна схожа на вівчарню, Де кожний другий, вибачте, бастард? Олександр Пахнющий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Шкода й праці. Схаменіться:Усі на сім світі — І царята і старчата — Адамові діти. Т. Г. Шевченко, «Сон (У всякого своя доля…)» ...хто син повії, хто дочка корони - різниці мало: всі - кохані діти... Чи рвеш підметки, чи чужі погони, - та, бач, усім - пора дітей глядіти! Пора, бо діти виростуть, і знову підуть, як ми, боротись та скидати... І знову десь комусь заціпить мову, і хтось на Сотню Бога спише втрати... Хвала героям? Так, героям - слава... Але - нащо покійники-герої? А втретє - як піде на лаву лава, то скільки не повернеться зі строю? Здобудемо... візьмемо... переможем... а вкотре? Розкажи своїй дитині, що вічний бій - дурниця!.. Милий Боже, нащо кривава слава - Україні? Нащо боротись, кликати до бою, коли опісля - будем обирати той самий сон, що вчора був ганьбою? Ганьби та крові - чи не забагато? На що країна схожа, - я не знаю. Сьогодні - ріки крові, море крику... А що, назавтра - знову в ріднім краї: хатам - гіпноз, палацам - гоп зі смиком? Поглянь, почуй: кричать "Ганьба!" та "Слава!" - хто голосніще крикне... Чисто хворі... Хіба із крику буде добра справа? Чи Бог - кричить? А сонечко? А зорі? Не чую їх... Але земля - зігріта, піднявся колос - вгору, в небо синє, і все - мовчить: Господь, поля і жито - бо порають життя чиїйсь дитині. Яка країна? - Гей, сьогодні - дика: шумить, вирує, піниться, палає... А я - що я? Як я - не той музика, хто під вогонь на скрипку виграває... Мазур Наталя, 21.05.2014 - 22:13
На Вас "за Україну" не ображаюся, бо те що Ви пишете, Сашо, відгук моїх думок. Мені буде образливо за Україну 25, мабуть... Але... почекаємо... Може, диво... А ще, Сашо, я хотіла подякувати Вам за те, що Ви мовчали. Як би це дико не звучало для Вас, як для поета, але я Вам дякую за мовчання!!! Бо хто знає, як би було в іншому разі.... Олександр Пахнющий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дива не буде. Відсутність дива повинна бути не образою, але ліками для України та Українців...Не варто заморочуватись над числами... Бо як станемо переводити у числа та оцифровувати, то може і з 25 стати нуль... Як 26-те було таке, що і в поле не бери, і вдома не лишай, то треба набрати у груди повітря і... відпустити. Треба порати те, що залишилось. І ще: ніхто не допоможе - ніхто. І ніхто по факту не вступиться, бо у кожного - від Карпат до Гібралтару - свої клопоти та свій гаманець. Я теж не став би воювати, "...чтоб землю в Гренаде крестьянам отдать..." (М. Свєтлов). Треба якось похмелитись і забути хміль того, що ми - "най-" (кращі, розумніщі тощо)... Пишатись, в кінці кінців, тим, що ти українець (чи великорос, чи француз або папуас) - те саме, що пишатись тим, що тобі подарували! Пишатись українці (і не тільки ми) мають тим, що заробили, кого саме виховали, хоча пиха - все одно є смертний гріх... Любити - так, а пишатись - ні... Це мені нагадує бабусине прислів'я (пробачте, замалим брутальне): "С...ка гола - аби каша з молоком..." Не те, щоб самоприниження - то теж дурниця, але зациклюватись на подарованому Богом - не варто, бо не стане ресурсу на головне: на людину взагалі - поза національним, поза виставочним, поза... тим, що від нас і так не дуже вже й залежить... Здається, у Шевченка щось таке є, і не тільки в "Ще як були ми козаками"... Ну, прощавайте. Пора мені мовчати. Груздева(Кузнецова) Ирина, 26.03.2014 - 09:27
Саша, хорошо написал и про паску с молоком, и про мудрость житейскую. Наверное, какие-то вещи совсем не обязательно проходить в школе, чтобы знать.батько пробував притупнути резиновими чоботами. — це намічались карасі до обіду… какое интересное наблюдение! Вдруге я проснувся, коли бабця човгала до мого ліжка своїми калошами і тихенько питала: — Сашко, я молоко принесла, молока хочеш? — Від Журавлихи? — Еге, налити? — А з полином? — Може, й з полином… — Давайте. — Пасочки тобі врізати? — паска у бабці завжди була смачна, була найсмачніша у селі знаешь, прямо картинку нарисовал - так всё реалистично получилось! 
Олександр Пахнющий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ир, ты прости, что так долго не отвечал, ладно? Надеялся, что там у вас всё утихнет (ну, хоть как-то), и тогда, мол, - посмотрим...Даже этот рассказ написан потому, что боялся писать стишки: уж очень точно (и, главное, быстро) многие слова из них становятся не предостережением, а живой историей с трупами. Мне страшно писать, Ирусь... Страх собственного слова стал много сильнее страха возможных предупреждений "доброжелателей". Я стал много выбрасывать, а оно, бл...ин, всё равно сбывается!.. Вот и взял перерыв. Ты меня прощаешь? Спасибо. ................. Вот закончится семестр, мои олухи сдадут ГОСы, начнётся отпуск, и я засяду за рассказы: о главном (о бабушке, в конце концов!), потому что в больших делах, в великих идеях, в благородных целях - нет правды, одна только кровь и слёзы. Я сделал для себя открытие: романтики - самые страшные для окружающих люди, потому что им всё равно, сколько слёз или крови прольётся за идею!.. Что криминал, что романтизм - всё едино... Мне же - всё равно, чья именно кровь пролилась, потому что любая капля крови - не капля воды. Вот такой цинизм. Вот такой я циник. Поделиться больше не с кем было, - ты прощаешь мне словоблудие? А стихов и ответов под рецензиями ещё долго не будет (или будет очень мало, только если не удержусь): раз уж написал зимой в статусе на Стихире, что взял паузу, то буду ждать, сколько смогу. Одобряешь? Впрочем, я и так всегда и всё буду делать по-своему. 
Мазур Наталя, 24.03.2014 - 23:27
Нарис викликав не лише спогади про свою бабусю, але й роздуми. Думалося про Всевишнього, про гріх, про людину. Та попри все думки бігли у напрямку Криму... І чомусь ті думки були дуже важкими...
Олександр Пахнющий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наталю, я ж писав Вам, що Крим - плюсквамперфект, ще як і вітру ніякого не було... А як Вам думки про Крим у порівнянні з думками про Донбас? Ось то-то і воно...Щодо Криму: розумним був Олександр ІІІ, бо в 1867 році продав те, що через пару років або само відійшло б до США, або було б відвойовано. А попри те створив нову армію, новий флот, і того старту в державному та військовому будівництві вистачило і на сина Миколу, і на громадянську війну!.. От би Україна повчилась у нього замість ганьбити нещирих та москалів?!. Мені - не все одно, що діється з Україною, мені - прикро... Справа не в тому, що хтось підібрав те, що погано лежало і взагалі було чужим у попереднього господаря (принаймні ментально). Справа в тому, що не буде ладу, толку, аж поки баба Палажка та баба Параска Нечуй-Левицького будуть головним збірним парадним портретом українського менталітету. Не ображайтесь на мене "за Україну", добре? Мені теж - не все одно... Майбутнє України не залежить від Криму чи навіть від Донбасу... Навіть від "Єдиної Європи", прости, Господе, чи від Росії - не залежить, але тільки від того, чи перестануть українці сприймати чудові твори Вишні чи Левицького, як гоголівська Оксана - дзеркало... Левицький та Вишня - то як Чехов чи Шукшин... Україні та Українцям потрібно видавлювати раба із себе, а не з сусіда, - тоді й толк буде... Ворог - не зовні, він - між ребрами. гадаю, Ви мене правильно розумієте? Гадаю та надіюсь...  Надалі буду утримуватись від політичних коментарів (а може, взагалі від усяких), бо від них - одні прикрощі 
@NN@, 24.03.2014 - 10:13
Не просто формальна, а *залізна логіка*, як казала моя бабуся, яка зовсім не ходила до школи(була шостою дитиною в сім'ї, мій прадід загинув в 14му на Фінській), але сама навчилася читати й писати, писала для мене казки, складала букети-екібаною тепер називають, придумувала узори для вишивок і пекла найсмачніші паски.
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||
