Час ставить крапку. Ставлю кому
І стане легше хоч на мить.
Не дай божЕ в краю чужому
Не в правовому полі жить.
Як та беззахисна билина,
Кому не лінь той і зірве.
Душа кричить: « Я теж людина!
Я хочу в поле правове.
Я цінувати буду право
І поважатиму закон»,
Та посміхається лукаво
В метро пихатий фараон.
Узрівши здобич, він радіє.
Тепер він - вовк, страшний пітон,
І роз’яснити вам зуміє,
Що - право є і хто - закон.
Про себе шепчеш: « Тільки б в міру,
Що вдієш тут, це – ремесло».
Зідрали все, лишили шкіру -
Вважай, сьогодні повезло.
Одна знайома краля – пава
Пережила смертельний стрес -
Менти так р’яно прагли права
З її привабливих тілес.
Далось, мабуть – таки, взнаки
Оте тваринницьке первісне:
Відіб’ють нирки, печінки,
Бо право праве завжди, звісно.
Час ставить крапку, я лиш кому
Поставлю знов, і гнів мій стих.
Не дай божЕ із вас нікому
Без права жить в краях чужих.
Москва 2003
