Літо, спека і «бронік» четвертого класу,
Піт їдучий по шкірі у зоні АТО.
Захищаємо ми територію нашу
І окроплене кров’ю святе полотно.
Жовто-сині стяги в них пшениця і небо,-
Україна і символи понад усе!
Тут АТО, чи війна, але в бій іти треба,
Східний вітер нещастя по світу несе.
Буде тиша і мир, але ще не сьогодні,
Вміло снайпер працює, доповнює «Град»,
Згасне свічка, тоді до «Небесної сотні»,
Там уже у строю генерал і солдат.
Не жалійте, не плачте усе ж не даремно,
Хай вертаються швидше в міста голуби.
Як не ми, тоді хто? Захищатиме землі,
Чоловіча робота, було так завжди.
2014 рік.
Тяжко, Олексію. Може з того боку видно якесь світло. По цей бік тільки морок і щоденні обстріли. Вчора мало не влучили у автобус, коли я їхав з роботи. Вранці один з моїх колег прийшов з пластирем на обличчі. Теж дорогою розірвалася ракета і у маршрутці повилітали вікна. Його склом подряпало. Отакі речі тут кояться.
Олексій Тичко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Друже, тримайся! До речі, нещодавно думав про тебе...Все проходить, все минає.
,достойна, виважена, чоловіча позиція 
вірш приніс втіху і умиротворіння.
Нехай швидше вертаються 
