Відаро́мило в полі покосами,
Відболіла ключами блакить...
Мов долоні багряної осені,
Листя клена чуттєво тремтить,
Опадає з гілок сухозліткою,
Захурделене вальсом чудним...
І гілками риплять, наче хвірткою,
Поруділі гнучкі ясени.
Шкаралупки колючі каштанові
Підмітають вітри-двірники,
Блискотять болота порцелянові,
Відбивають небесні хмарки.
Тут роса кришталевими нотами
Мерехтить на судинах листків...
То чому ж не радію щедротами,
Не хапаю лелітки крихкі?
А стою, мов якась наполохана,
Відгорнувши цю щедру парчу...
Наче осінь пробіглась непрохано
Холодком по моєму плечу...
"Шкаралупки колючі каштанові
Підмітають вітри-двірники"... Наталочко, не перестаю дивуватись твоїй фантазії і прекрасним метафорам... Дивовижна лірика, з нотками печалі у фіналі. Та що поробиш, цьогоріч осінь дійсно сумна...