Розстріляне небо,
Криваві світанки...
Ти думав, повз тебе
Пройдуть вражі танки
І сліду не лишать
На твому обійсті?
Поглянь - попелищем
Вже й небо нависло.
Війна - мов повітря -
Просякла легені,
Обвугленим листям
Встеляє всю землю,
І жодної ніші
В душі не лишила,
Де б стало світліше
Від свіч надмогильних...
Війна зазирає
До віч нам зловісно,
Героїв - до раю,
У небо пречисте,
Де янголи кри'льми
Розвіють всю темінь.
Найкращих - в могили,
На жаль, безіменні...
Війна - всюдисуща.
Не пробуй сховатись!
Поглянь в свою душу -
Там постріл гарматний
Залишив кіптяву
Нестерпно-ядучу...
Це сон чи уява?
Ні, дійсність болюча,
Реальна, як сльози
Вдовиці над гробом,
Що втратила розум
Й опертя для Роду,
Але віднайшла
Силу духу незламну,
Бо замість "прощай!" -
Лиш "ГЕРОЄВІ СЛАВА!"...
Ти досі ще віриш,
Що сонце не згасне,
Розтерзане Звіром
Пекельної масті?
Не згасне - бо всі ми дамо йому відсіч,
Бо наші Герої не в безвість - у вічність
Ідуть, аби стати опертям для сущих...
ЗАРАДИ ЖИТТЯ Й ТИ БОРОТИСЯ МУСИШ !!!
На мій погляд, - це справжня поезія, де все: ідея, зміст, емоції, образи, сила слова – високого гатунку. Сильний вірш!
валькірія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Світлано. Це недавно наснилась мені сила силенна танків, які їхали біля мого дому, чула скрегіт їх гусениць, від котрих аж мороз по шкірі йшов, відчувала страх за свого сина, що тулився до моїх ніг... досі на душі осад, наче дуло вражої машини зазирає в неї своїм смертоносним оком... лиш би цей сон ніколи не став реальністю!