В полоні пишних лат
Ховаю свою душу.
Мов рідкісний смарагд,
Що виліз з надер ґрунту.
Він блискає у світ
Зеленими очима.
Шукає свій політ
Та плаче за дверима.
Збивається у кут
Перед лицем тривоги.
Зривається із пут
Й шукає допомоги.
Та де її зшукати
Серед пустих кімнат.
Тож, краще заховати
Смарагд до пишних лат.