Пам'ятаю, мій милий,
мій Янголе Чорний,
твої крила розлогі,
і їх невгасимий вогонь...
і кохання, мов райдужне
світло, з долонь...
Ну а потім... свій плач...
пам'ятаю, мінорний...
Не забуду слова...
їхній звук, як удар батогом:
"Це не зрада, кохана,
це слабкість хвилинна..."
Як отрута, маскована в
суміш медово-бурштинну,
Терпкий запах жіночих духів
димом вився кругом.
Струмки сліз і це довге
прокляте мовчання...
Наче грім у посуху почув ти:
" Все буде гаразд... "
Та зраджена жінка маскує
образу за ніжністю фраз...
За усмІшкою важко почути
принишкле гарчання...
То ж дивися, мій Янгол,
дивися своїми очима...
Як в обіймах чужих
розквітає розтоптана квітка.
Білі крила красуються
в Нього он там... за плечима...
Чуєш, милий, ну як тобі
бути у якості свідка?
Ти ж казав, що збудуєш
для мене фортецю,
І нікого не впустиш
у наш неповторний куточок.
А, натомість, мені в подарунок -
паперу шматочок?
Знай, мій майстре,
ти сам влаштував мені втечу...
Я не з тих, хто підставить
щоку для удару...
Я із того підземного
царства, що й ти.
І це ж твої слова:
" Не буває святих"...
То ж прийми це неначе урок,
не як кару.
В кожній Єві є тінь
від Ліліт, зрозумій...
І коли забираєш від
серця жіночого ключ,
Дублікат зробим ми,
по потребі, собі власноруч,
Й подаруєм тому,
хто не плюне у храм наших мрій.
Я тобі не бажаю ні зла,
ні хвороби, ні болю...
Будь щасливим з тією,
котра... твоя слабкість хвилинна...
Я ж бо далі без тебе,
мій Янгол, блукати повинна.
Більше нам не судилось
ділити на двох одну долю...
Вірш не автобіографічний. На його написання мене надихнула пісня рок-групи Rammstein.
8.11.14.
Ото надих! Гарно, Богданочко! Слухайте консерти! А ми будемо читати про нових янголів! 
Не буває такого, щоб я хоч на мить не поставила себе на місці ЛГ. Та думаю, так роблять усі автори.
