Здавалося ще вчора я не слухала Coldplay і у моїй кімнаті було тепло, а сьогодні уже відімкнули батареї і у тебе День народження, а у іншого є наречена. Це безмежно прикро, що мені довелось причинити комусь біль, але як же добре знати, що хтось десь зараз радісний чи то від свята чи то просто від особистого благополуччя.
Здавалося б ще вчора був вівторок, але ні, то був четвер. Такий суворий бородатий дядько, що нагнав на мене смуток емоцій та безнадійну радість у передчутті майбутнього. І от зараз я пишу цю розповідь не задумуючись яким буде наступне речення. Якщо воно, звісно, буде? І тут би поставити смайлика із хитрою посмішкою, аби збивала з толку тебе і мене водночас, та нащо?
Усі ми, інколи, йдучи певною дорогою, збиваємось зі шляху і потрапляємо у терни лісів, де сотні стежок запилюжених і стоптаних, та якщо ми й досі йшли тою тропою, що нам долею суджена – ми завжди віднайдемо її із сотень інших доріг.
Найпрекрасніше у творчості – це дивитись у вікно, аби зрозуміти, що ти будеш писати далі. Це буде наповнене щастям слово, чи величезне інтригуюче речення, яке переноситиме нас у наступний абзац.
Я ніколи не знаю про що буду писати аж доти, доки на білому аркуші не з’являються перші букви.
Знаєш, а слухати Coldplay це чудово. Особливо, коли хворієш три місяці, а лікарі просто не знають чому маєш температуру 37, 2. Занадто багато за цей час було, що переживати й далі – немає сенсу.
Так, розпочинати нове життя із Coldplay – неперевершено. Особливо, коли на вулиці -1, а ти вдома п’єш чай, думаєш про всіх тих, хто ігнорує твої повідомлення і безмежно радісно, коли розумієш: «Я таки відзначилась у їх житті – мене ж бо тепер ігнорують».
