І зовсім скоро північ прошепоче казку –
З далекого дитинства принесе привіт.
Огорне ніжністю: « У новий день , будь ласка,
Ввійди й не оглядайся у минулість літ».
Сліди мої пісок часу заносить вперто
І крізь туман років розглЕдіть важко вже
Мого життя якісь сумні й смішні фрагменти,
Свавілля пам'яті чомусь бува без меж.
Коли їй хочеться – вона забути може –
Обірве легко ниточку між «є» й «було».
Раз-по- раз пам'ять серденько моє тривоже –
Оманливе і бажане її тепло.
Приходить північ, щоб зірвать в календарі
Іще один листочок, бо завжди так буде.
Вже тьмяно плямами жовтіють ліхтарі,
Не спиться вітру – гонить хмари він в нікуди.
І вже очікувані розбрелися сни,
Чомусь до когось підкрадається безсоння.
Присниться літо чи задумливість зими,
Ріка життя то тихоплинна, то бездонна.
Одвічна таємниця наших сновидінь,
Шкода, що ми не зАвжди здатні зрозуміти
Елементарну річ: то наших вчинків тінь -
Прожити ще раз в сні, та тільки не змінити.
Ось ще одне: передбачати вміють щось
Чи просто підказати нам якусь подію.
Експромти снів згадати не завжди вдалось –
Картаю іноді себе та не жалію.
А північ зовсім скоро прийде в дім мій знов,
Зітхне, присяде поруч, тихо прошепоче:
«Казками про життя я намалюю сон,
У нім домалювати зможеш, що захочеш».
