Жили гривні довго в світі.
Були ласкою зігріті.
Та якось у воду впали
І до райських врат попали.
Стали в ряд перед проходом.
Тут святий Петро підходить.
Кинув пильне на них око –
Витягнулись, руки в боки.
- Ну, пускаєш в рай? - питають.
- Не усіх, - відповідає.
Тільки гривеньку і дві.
Решта в пекло йдіть собі.
Дві багатенькі красотки
П’ятисотка і двохсотка
Виявили тут злостивість:
- Чом така несправедливість?
Чисті ми, не спали в ямах.
Гривня й дві ж – у брудних плямах.
- А скажіть мені, будь ласка,
Ви у церкві були часто?
Ні! Вони ж, скажу я вам,
Щонеділі були там!
Кажуть, що до церкви Володимира Мунтяна навіть крупні гривні не впускались, а все лише долари та Євро. Та, здається мені, що тим купюрам не буде входу до Царства саме тому, що вони пішли до церкви, а не на лікування хворого та голодного Лазаря. Крім того, добра сума Доброго Самарянина також буде мати пропуск.
Але гумореска Ваша мені сподобалася. Та й успіх шалений у неї серед учасників Клубу.
Церква теж мусить якось жити. Світло, вода, опалення, ремонти, зарплата священику, дяку, регенту. Але церква допомагає бідним, хворим і для АТО виділяє по змозі (у нас так).
Звісно, треба допомагати всім нужденним по можливості. Що кому дав, те для себе дав.
