Луки, доли і струмочки, гаї і діброви!
Друзі дум моїх сердечних, мого щастя світе,
Пам’ятайте ж ви, дерева, птаство, ніжний цвіте,
Кожний рух її фігури і шепіт розмови.
Тут у гаї, де струмочок плаче бірюзовий,
Де чола її торкались черемшини віти,
Повертаючись із поля, ніс волошок квіти
І сплітав на її скронях вінок волошковий!
Рвала тут вона стокротки, для моєї згуби
Ворожила – пелюстки їх в нуртину пускала
і сміялась, як гадання казало: не любить!
А коли хотів поправить – ця дочка принади
Поривалась й закривала рот мій пальцем влади
І, мов сон, немов видіння, із очей зникала!
Kazimierz Gliński
Wspomnienie
Gaje, łąki, doliny, strumienie, dąbrowy!
Towarzysze mych dumań, mego szczęścia świadki,
Pamiętacie wy, drzewa, ptaszęta i kwiatki,
Każdy ruch jej postaci, każdy szept rozmowy.
Tu, w gaju, gdzie się skarży strumień kryształowy,
Spadały na jej czoło wonnych czeremch płatki,
Tędy, wracając z pola — nosiłem bławatki
I plotłem na jej skronie wieniec szafirowy!
Tutaj rwała stokrocie, śmiejąca się, płocha —
Wróżąc, rzucała listki na nurtów pierścienie
I śmiała się, gdy wróżba mówiła: nie kocha!
A gdym chciał błąd poprawić, jak asmodeuszek
Zrywała się — na usta kładła mi paluszek —
I znikała sprzed oczu — jak sen, jak marzenie!
ID:
585609
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 05.06.2015 22:26:54
© дата внесення змiн: 05.06.2015 22:26:54
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|