Озвуся громом з чужини,
Чомусь так гірко стало жити.
Терзають душу полини…
О Боже, що мені робити?
Вдаль піднімуся в небеса,
Полину криком журавлиним.
Впаду на Землю, як роса…
Плачем до неньки лебединим.
О, Земле – матінко, прости,
Мене за вирії лелечі.
В серденьку болі відпусти…
І так туга бере за плечі.
Пішло за обрій стільки літ,
В тумані сиві поховались.
Побігли навздір із воріт…
Зі мною грішні й не прощались.
Та нащо вже мені літа,
Так небагато залишилось.
Жила б Вкраїнонька свята…
Щоб їй стежинонька стелилась.
"Свята водичка" тугу змиє
або ЛЮБОВ,вона уміє...
Як "нАщо вже тобі літа"???!!!
Душа ще з крилами,літа!
Ну ТРЕБА думи про Вкраїну!!
Так...І ПРО СЕБЕ,
щоб не згинуть!!!
Ну ж бо разОм затягнем пісню,
хай вороги від злості тріснуть!
ГіркОту з серця змиє дощ!!
Заходь же ввечорі на борщ!!
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чіпляє! Се ти про мене, друже? 
ться