Михайло Розенгейм
ВЕЧІРНЯ СВІЖІСТЬ ПОВІВАЄ
Вечірня свіжість повіває, вже і дня жарінь
Загра́вою багряною на небі догоряє.
Прозорим сутінком до нас приходить ночі тінь
І Божий Світ увесь немов серпанком покриває.
Вже надокучливий нестерпний
денний шум замовк,
І тиша всюди – у природі і в душі. Заснуло
Усе, чим повнилось життя тривожне для обох,
Неначе все у хвилях тихих забуття втонуло,
Що серце мучило, що роздратовувало ум, –
Тяжка печаль минувшини,
прийдешнім піклування,
Бажань непевних рій,
важкий тягар гнітючих дум, –
Це всі з життям та із людьми
рахунки і питання.
Душа щораз світлішає, неначе Божий храм,
Як храм примирення на місці давнішньої битви;
І кіпоть пороху змінив кадильний фіміам,
А поклик битви – наспів благородної молитви.
16.06.2011 р.