А знаєш, як здорово – бігти отак навпростець,
Ловити у пазуху срібло дзвінких зорепадів
І чути ритмічне відлуння щасливих сердець,
І знати: ніщо нам не стане тепер на заваді!..
А знаєш, як добре торкатись чиєїсь руки,
Немов ненароком, самісіньких кінчиків пальців…
А потім нащупати пульс на зап’ястку чіткий
І десь загубититись в обіймах нічних декорацій.
І впасти у трави, обкурені хмелем терпким,
Налиті молочним туманом липневої ночі…
Крутити на палець зі стебел тонкі завитки,
На мапі небесній тлумачити зорі пророчі.
І, тикнувши в небо, раптово зрадіти: ”Он я –
В сузір’ї Північної Риби, окрай Андромеди!..”.
І чути, як дихає знизу протяжно земля,
Як трави тяжіють у росах, мов змочені дреди…
Як тіло стає невагомим і пнеться увись,
Вростає у небо, пускає коріння, мов щепа…
Коли ж усміхнешся, тобі прокричати: “Дивись!” –
І в поруху вуст упіймати: “Щаслива дурепа…”.
А кажуть, що про щастя немає що сказати, що тільки про нещастя можна говорити годинами!!! Не правда виявляється. Ви мене надихнули))) Я теж хочу про щастя написати, зловити б його тільки...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно, коли так! Дякую Вам сердечно за такий чудовий натхненний відгук і візит!
Здавалося б куди можна рости, але Ваша поезія видно не має меж. Вона така глибока, що в ній можна втопитися, вона така ніжна, що ню можна обгорнутися, вона така світло, що в хвилини смуутку дарує промінчик надії...
Як вмієте милуватись красою,що навколо,бачити іі там,де інші не бачать...вбирати іі в себе..розуміти мову природи,наче Мавка...насолодитись...відчути щастя...певно це дар Божий...і праця душі..дякую за насолоду
Справді, гімн щастю, причому гімн самого творця цього щастя, ним же і ощасливленого. Так все круто... Тією захопленою оцінкою в кінці, ніби з зовні, тільки підкреслена несамовита його глибина. Хай щастить і надалі!