Коли рифмуєш віжки з ліжком,
відразу ж хочеться спитати –
ти що, в ту постіль тишком-нишком
коня збираєшся вкладати?!
А ще тобі сказати мушу
допоки попіл догорає –
дурман б‘є в голову, не в душу,
а душу смуток огортає!
13.12.2015
* Ця епіграма написана мною після ознайомлення з поемою Катерини Доброніченко „Зустріч в таверні“, де є такі слова:
„Нарешті вже дошкандибав до ліжка,
Зробивши подих, неквапливо сів.
Судомами скувало наче віжка.
Від болі сеї рух перехопив …“
„Вмить душу охопив дурман
І нагадав про рому келих…“
та:
„І підійшов, підкинувши ще дрова
У коминок, де попіл догорав…“
