Десь у надрах душі
Все ще жевріють крихти тепла.
Догорять до межі
І зостанеться тільки зола.
І десь там на шляху
До похмурого царства мерців
Я впаду у тугу
За життям, тим, яким я не жив.
Я згадаю усе,
Що творив я, у повній красі!
Жалюгідне досьє
Із якихось кількох папірців.
Де немає ні звершень,
Ані смислу, стремлінь висоти.
Де волів бути першим,
Та доводилось задніх пасти.
Де від правди брехнею
Я укрився, неначе від зла.
І пуста ахінея
Світлом істини завше була.
Мав і зір соколиний,
Вухо гостре й чутливе. А втім
Повсякчасно й незмінно
Залишався сліпим та глухим.
Я стояв у безликій,
Величезній, безжальній юрбі.
Хтось за ниточки смикав
Й ми кидалися жваво у бій.
Ми шукали усюди
В всьому винних цілком без вини.
То кричали ми: “Юда!”
То горланили дико: “Розпни!”
Про любов теревені
Все точив і точив без кінця.
В круговерті шаленій
Залишав я розбиті серця.
Поки в розпалі літа
Роздавав обіцянки пусті,
Взагалі й не помітив,
Як конала Любов на хресті.
То ж пишатися нічим,
Лиш дивлюсь на життя мого крах.
Порожнечу та відчай —
Ось усе, що тримаю в руках.
І не станеться дива —
Згасли сві́чки, завершився бал.
Ось такий справедливий
Та до болю невтішний фінал!
Але це ж не кінець.
Це примара, це сон на яву.
Хоч де-факто — я мрець,
Та де-юре я все ще живу!
Це ж бо навіть не осінь,
Ще є час, я усе ще у грі,
Ще приховано козир,
А, можливо, і два в рукаві!
Дослухатись не стану
До банальних заїжджених фраз
Про любов та кохання,
Мир і дружбу, та інший маразм.
Я відкину усе це,
Як непотріб спалю у вогні.
Загляну в своє серце,
І так боляче стане мені!
Сліз цілющая сила
Закричить, заспіває на біс.
І усе наболіле
Переміниться в золота блиск.
Ніч розсіється тьмава*,
Радість душу сп'янить, мов бальзам.
Запалаю яскраво
І себе без остатку роздам.
Вже й не вилізе боком
Днів минулих прозріння страшне,
І самотність жорстока
Ні на мить не злякає мене.
Наче листя осіннє,
Я зірвусь у останній політ,
Мій мотив лебединий
Сонцем ясним проллється на світ.
На небесному тлі
Намалюю узори життя,
І торкнувшись землі,
Відійду назавжди́ в забуття.
*тьмава — темна, тьмяна.
практично не захожу сюди останнім часом...
вже й важко повірити, що це не так давно зі мною творилося...
це був кошмар, але разом з тим було відчуття, що реальне щастя десь поруч...
щиро вдячний вам на відгук...
Зазвичай я лякаюся таких довгих віршів, але твій вірш змусив мене бути хороброю і дочитати до кінця
Але то все жарти, бо мені насправді подобається, як і про що ти пишеш.
J.D. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
зазвичай я дуже мовчазний і висловлююсь лаконічно... але у віршах так не виходить: хочеться говорити та говорити...
і, насправді, дуже радий, що тобі подобається те, що пишу...
Звучить, як щира сповідь ЛГ.
Основне, що помилки усвідомлені, отже є стартова площвдка для повноцінного життя, чого я щиро бажаю ЛГ. Життя надто коротке, це не треба забувати.
J.D. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
