Тікають дні з лютневим сірим снігом,
Водою талою стікають по землі…
Весна – в дорозі, та немає втіхи,
Бо все ще Україна - у імлі.
Вогонь і дим сховали синє небо,
Зруйнований лежить під ним Донбас…
Скількох іще принести в жертву треба,
Щоби Москва вже не карала нас,
Щоб Україна соняхом розквітла,
Жовто-гарячим світлом залилась,
Щоби не гинули в війні невинні діти,
Прозрів щоб розумом знекровлений Донбас?
Й весну, оновлену, щоб разом ми стрічали,
В єдиний об’єдналися кулак
Татарин, галичанин, донеччанин,
І українця мрія щоб збулась:
Жить на своїй землі у мирі дружно,
Народжувати доньок і синів,
Звучало «Україна» щоб потужно
І неба простір сонцем заяснів!
14.02.2016.
Прекраснi рядки! На жаль, мають мiсце факти, коли учасникiв АТО - уродженцiв Донбасу i Слобожанщини - пiсля ротацiї на "малiй батькiвщинi" зустрiчають, майже мов ворогiв.
Дай, Боже, 
