Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Пересічанський: РОЗРАДИ ТАНАТОСА. ВІЧНІЙ ПАМ'ЯТІ МАТЕРІ - ВІРШ

logo
Пересічанський: РОЗРАДИ ТАНАТОСА. ВІЧНІЙ ПАМ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

РОЗРАДИ ТАНАТОСА. ВІЧНІЙ ПАМ'ЯТІ МАТЕРІ

Так зараз стало зрозуміло, що печаль — 
Насправді радість, адже знаю, не назавжди
Розлука з тим, хто відійшов з цього життя:
І в тім поблажливість відразливого “завтра”.

Ні, не назавжди мерзлої землі об гроб
Заупокійне гомінке відлуння смерті — 
Пекельний світу поцейбічного галоп,
Що гупає зсередини у груди замість серця.

Ні, не назавжди,
                  бо побачимось,
                             зустрінемося,
                                              знаю...
Хоч знаю й те, що смерть, 
                   вона насправді не для того,
                                                хто вже пішов,
             а лиш для того, хто залишився
Ждати,
        страждати — горе...

Коли вже не до логік у хмільних висотах
Отерплих з болю і безсоння стратосфер,
Мов на безводді риба, крик хапаєш ротом — 
Німий (о — ката насолода!) крик завмер — 
Забракло кисню слів і сліз в аортах
Органного ридання!
                            Всесвіт
                                       вмер?...

Пора, я знаю, вже пора додому,
Грудневий вечір швидко так летить.
І якось тут на цвинтарі бездонно
Підземний подзвін жалю стугонить.
Горбочок мерзлої землі скрутився,
Благально пригорнув до себе хрест.
Пора іти, бо й справді забарився,
До лави цвинтарної мов примерз.
І ноги затекли, немов колоди,
Й судоми вже розчахують немов.
Так холодно, неначе захололи
Думки — ні слова з жодної із мов
Ніяк не можу зараз пригадати.
І руки — як примерзли до колін,
А треба ж хоч одну із них підняти,
Утерти щоб струмки пекучі сліз, 
                                          а втім...
А втім, нехай собі,
    бо вже попримерзали
                до щік, і до повік,
                         до вік, довік, навік...       
                                              ...Навік...

Галерний наче раб, навік прикутий
До веслування в океані сліз — 
Бажання з головою вглиб пірнути,
На саме дно! Доплив...
                                Доповз...
                                          Доліз...
Солодкий біль — тонути і тонути
Всім співчуттям, 
                       жалям
                                 напереріз!...

А знаєте, мамо, щоранку вони прилітали,
До нашої хати, горобчики ваші, що ви
Голодних їх зерням і хлібцем щодня годували — 
Пташині бенкети буяли у нас щозими.
Ви знаєте, мамо, я їм в годівничку підсипав
І зерня, і крихіт — та їсти не стали вони:
Сиділи, сиділи тихенько у нас на березі — 
І гайда, знялись, покружляли й гайнули кудись...
Я потім їх бачив у вас тут на цвинтарі, мамо:
У вас над могилкою там нависає гілля
Калини — на ній тих горобчиків зграйка, впізнали
Ви, мабуть, їх, мамо?..
                       З моєї руки вони не їдять.
Ви, мамо, скажіть їм,
                          не скривджу я їх...

Пора додому вже, пора. Бо вітер
Замерзлими сльозами закружляв.
Дерев благально здійнялися віти,
Але не втримають вони навал:
Нависла пагуба погроз нічної
Задушної надгробної плити.
О, всесвіту безжалісний надгробок,
Гробниця, усипальня... Знов завив
(Чи з того, може, світу?) пес бездомний — 
Простяг своє кудлате співчуття — 
Так, брате, ниє безпритульна доля
Під серцем у твого й мого життя.
І повз які б я не пройшов пишноти  — 
Завжди, завжди проходитиму повз
Могилоньки зіщулений клубочок
З пригорнутим до серденька хрестом...
Пора, пора вже йти додому.
Хоча ніхто мене й не жде.
Та, може, вдасться хоч під ранок
Заснути...

А замалий, який же замалий
                   цей небокраю овид,
                           щоб біль увесь розлити...
А замілкий, який же замілкий 
                            оцей мізерний всесвіт,
                                 вмістити щоб скорботу всю...



ID:  652781
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 19.03.2016 17:52:39
© дата внесення змiн: 19.03.2016 18:28:47
автор: Пересічанський

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Людмила Пономаренко
Прочитаний усіма відвідувачами (447)
В тому числі авторами сайту (5) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Н-А-Д-І-Я, 20.03.2016 - 19:59
Ви знаєте, що у нас є щось спільне.. У мене майже вся поезія сумного характету.. Мені на це вказують, але нічого веселого не йде на душу... 21 22 22 23 23 23 Тримаймося, бо, мабуть, у нас доля така... give_rose friends
 
Пересічанський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тримаймося. Як кажуть, надія вмирає останньою, а це означає, якщо задуматися, тільки те, що надія взагалі ніколи не вмирає. 16 22 22 give_rose friends
 
З глибини душі ці почуття і думки, пройняті тугою...Дякую Вам за такий твір! 17 flo26
 
Пересічанський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую за увагу. Розмію, що важко читати такі речі, але не зміг утриматись, щоб не вилити це в слова, в надії якось втишити, хоч можна сказати вже й задавнену, але все ще дуже болючу рану. Ще раз дякую. 16 23 give_rose
 
Н-А-Д-І-Я, 19.03.2016 - 19:01
12 12 Як гарно ви пишете... От тільки жаль, що все про сумне... 21 22 22 23 23 23
 
Пересічанський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І вам теж дякую, що прочитали, не зважаючи на те, що сумне. Що ж, якщо не виходить нічого, окрім сумного, то, можливо, треба трохи помовчати. А потім спробува про щось таке собі середнє, ні радісне, ні сумне, бо про радісне, мабуть, точно поки що не вийде. Дякую. 16 22 19 22 give_rose 23
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: