Ідуть дощі, рясні, весняні,
Гірку виплакують печаль.
Змивають сіль з моєї рани,
Несказаний словами жаль.
Він на денці мойого серця
Десь тихенько причаївся.
Його не вабить весни краса,
Навіть грому не боїться
Любить по справжньому-то згуба.
Любов дає наснагу жить.
Але ж коли її втрачаєш...
Життя без неї -пустоцвіт.
Дощі змивають мої сльози.
Вітри зривають білий цвіт.
Любов завжди житиме в серці.
На ній тримається цей світ.
Ніночко вірш сподобався.Коли втрачаєш кохання звичайно біль,але треба цю біль перебороти новими почуттямияк не до когось,то до чогось.Бо людина завжди живе з любовью,завдяки їй є бажання жити.
Ніна-Марія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, люба, за розуміння.Та це болюча для мене тема...Рік тому пішов з життя мій чоловік, з яким ділила серце сорок років.Тепер моя єдина любов-це донечка.Отаке воно жорстоке життя...На жаль..
