Комахами дрібними на вітрах,
захопленими в кручені потоки,
рецепторами внутрішніх антен
ми епохальні вловлюємо зсуви.
І знов занепадає вічний Рим,
у небі, понад варварів наскоки
злі ангели розгнівано сурмлять —
розплати тріумфуючі склодуви.
О, скільки людних стоптаних полів,
поглинутих пожежами й мечами,
загублених без думки і жалю
до всього, що меткі плекали руки,
осяде Атлантидою на дно,
прудкими заснується павуками,
і сни цивілізації минуть,
мов ефемерні никнучі сполуки!
Ногою не дістать твердого дна,
нас кидає у збурених стихіях,
де видимий оголений абсурд,
не криючись, сміється і панує,
знайомий світ зіщулено тремтить
і на очах безпомічно старіє,
твій голос за порогом помира,
і слово, що вихоплюється, —всує.
Зігнешся над травою забуття,
що споконвічні вистелила схили, —
багато відшуміло і пройшло
поміж земних спотворених проекцій.
Що діяти захопленим в потік
подій, яких не ждали й не просили?
...«Розраду філософією» нам
записувавав приречений Боецій*.
** Бое́цій (лат. Boethius) (біля 480– 524 рр. н.е.) — римський державний діяч, філософ, математик, християнський теолог, який займав високу державну посаду при Теодоріху Великому (королі остготів, що завоював весь Апеннінський півострів і Сицилію) і, заступившись за невинного, сам був несправедливо звинувачений у державній зраді і жорстоко страчений. В ув’язненні написав головний твір свого життя — «Розрада (або утіха) філософією», яка стала «золотою книгою» середньовіччя.
Красива робота, особливо про склодувів
За Боеція дякую
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже рада, що позайомила Вас із ним. Потрапивши у в"язницю, він спочатку був у розпачі, але потім йому з"явилась філософія у вигляді жінки, і з нею він вів розмови про все на світі — людське життя, колесо долі, співвідношення Божої волі і волі людини...Вплинув на багатьох, в тому числі на Данте.
