Невпокорено тиша тремтить, пломеніє жага...
Не пали нас, Везувію, пристрастю! Зжалься, вулкане!
-На сьогодні ти мій лиш, Поете! - Моя дорога,
найнестримніший сумнів од шалу такого розтане!
Потонула душа у розпечено-ніжних очах...
-Я горю у тобі! -Я тобою палаю нестримно!
Шлю свій спротив безглуздий подалі... подалі! Ах... ах!
Ми собою наш світ - нашу постіль приручену - вимнем.
Танго пальців по тілу... Вивчаєш губами мій смак...
Вперто котиться лава бажання все нижче і нижче.
Розчинюся до краю, до каплі проллюся. О так!
Це не я вже. Не я! А навіки твоє попелище!
"з цього попелу ще воскресатиме тисячу раз
фенікс-птаха моя, і отой, що в мені вже погас..."
на якийсь час би, на мить перевтілитися в єство жінки, щоб пізнати: "а чи й справді вона може відчути оту незрівняну силу насолоди, даровану небесами і природою людині, як і я, чоловік, пізнаю віж єднання з нею?!." - читаю вас і вірю: і вам даровані вершини, яких ми не зможемо пізнати і які такі високі!..
(скільки ж у вас справжнього від життя! від жінки!)
Танго пальців по тілу... Вивчаєш губами мій смак...
Вперто котиться лава бажання все нижче і нижче.
Розчинюся до краю, до каплі проллюся. О так!
Це не я вже. Не я! А навіки твоє попелище!
Як відверто, пристрасно та вишукано...
Уляна Яресько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Цікаво, що вийшло насправді і не вульгарно, але й небезпечно одночасно.
О, коли просипається Везувій,- як встояти перед його лавою? 
Дякую! 
