О, знав би я , що так буває,
Коли ішов на той дебют,
Де пишуть – кров’ю, де немає
Поета, поки не уб’ють!
Жартуючи, поранять легко
І ніби іншим я воскрес.
А успіх був такий далекий,
Такий непевний інтерес.
Але роки – то Рим, готовий
У шоу масок, сміху, поз
Побачити не гру актора
У смерть, а гибель усерйоз.
Де почуття перемагає
Раба арени, ти – живий.
Але ілюзії немає,
Де подих долі неземний.
Борис Пастернак
О, знал бы я, что так бывает, Когда пускался на дебют, Что строчки с кровью - убивают, Нахлынут горлом и убьют! От шуток с этой подоплекой Я б отказался наотрез. Начало было так далеко, Так робок первый интерес. Но старость - это Рим, который Взамен турусов и колес Не читки требует с актера, А полной гибели всерьез. Когда строку диктует чувство, Оно на сцену шлет раба, И тут кончается искусство, И дышат почва и судьба.
гарна робота.
ех, слава небесам, що сам я ще живий! (дав же Творець мені талантів, та тільки не бути поетом - от і бачу цей світ понині!)
перепрошую за іронію - але маєте ви з паном Пастернаком рацію...