Прийде момент в житті і ти
Після років важкої праці чи поїздки
Стоятимеш посеред свого дому,
кімнати, акру, острова краю
В найменших кроках знатимеш
до них дорогу всю
Моє добро, ним володію, скажеш
І саме в той момент
Гора розсунеться як трісне
Птах безмовним стане
Гілки дерев з обіймів
Виштовхнуть тебе
Повітря хвилею від тебе відведе
І подиху не зможеш більш зловити
Ні ні вони гукатимуть
Нічого ти не маєш
Ти в світі цьому гість
Що якось пагорб подолав
і стяг там встановив
й промову мовив
ми не належимо тобі
ніколи нас не знав
вела до нас дорога інша,
та що не обрав
The Moment
The moment when, after many years
of hard work and a long voyage
you stand in the centre of your room,
house, half-acre, square mile, island, country,
knowing at last how you got there,
and say, I own this,
is the same moment when the trees unloose
their soft arms from around you,
the birds take back their language,
the cliffs fissure and collapse,
the air moves back from you like a wave
and you can't breathe.
No, they whisper. You own nothing.
You were a visitor, time after time
climbing the hill, planting the flag, proclaiming.
We never belonged to you.
You never found us.
It was always the other way round.