Мені до болю соромно за тих,
Хто молодість Вкраїни убиває
І "Слава Україні" для піару лиш горлає,
Не відчуваючи який тяжкий то гріх
Безжалісно вбивати і калічити дітей,
Чоловіків на плаху смерті віддавати.
Їм байдуже, що плачуть батько й мати
І вдови сИріт пригортають до грудей,
Шепочуть: "Долю випало таку нам мати,
Осиротіти з-за чиїхсь дурних ідей".
Мені до болю соромно, коли
У шпиталях вручають ордена й медалі,
І промовляють гордо речі "величальні",
Самі ж ховаються в палацах від війни.
Дітей подалі з України відправляють,
Рахунки у офшорах доларові мають
І знають вже куди потрібно їм втекти,
Бо віли і будинки придбані давно.
За звичкою ще трохи зелененьких вкрадуть,
Хто підійматиме Донбас з руїн їм все одно.
Їм все одно, що люди їх вже проклинають,
Їм все одно, бо їм Вкраїна не болить
І материнські сльози їх не зачепляють —
Не їхнім дітям Україну боронить,
Вони і української, мабуть, не знають.
Це точно! Багато з них української не знають. І знати ніколи не будуть. Бо як була п'ята колона, так і залишилась. А й ті, що знають, теж мають по декілька громадянств. І сім'ї їх давно живуть у Європі. Але Бог усім суддя. Рано чи пізно, кожний відповість перед Творцем. Вірш Ваш актуальний і правдивий.
Радченко відповів на коментар laura1, 07.03.2017 - 18:21
І попри все, зі святом!
