У моєї матусі в очах розцвітають волошки,
І палає у грудях негаснучий вогник життя.
Босоноге дитинство сховалось у неньчині зморшки,
Я по вишитій стежці крокую у світ майбуття.
А мені б у дитинство – на мить безтурботність вернути,
І весну зустрічати у нашім вишневім саду.
У піснях і порадах відкрию шляхи у майбутнє,
В материнській молитві у Бога покров віднайду.
Я з очей ніжно-синіх зітру їй і смуток, і втому,
Хай сміються веселкою, в погляді сонцем дзвенять.
Хай би де не була – всі стежки повертають додому,
Де батьківська любов, нескінченна свята благодать.
Міріадами зір відгукнеться матусине слово,
Воно сил додає для моїх неоперених крил,
Бо й донині звучить в серці вічна жива колискова,
Що тримає у вірі її життєдайних вітрил.
ЇЇ вірна любов усміхнеться , як сонце, весною,
Журавлем закурличе, очистить сльозою в журбі.
Рідна мамо! Люблю, обіймаю, пишаюсь тобою!
І цілую у скроні, й вклоняюсь доземно Тобі!