А мені згадалося дитинство,
Бо в душі дитина й досі я.
Веселкових днів отих намисто
Гарно і яскраво виграва.
Г'утаперчева любима лялька
Довго й після мене ще жила,
Ех, яка ж була я в неї нянька —
Єдність наша справжньою була.
Жив у хаті нашій сірий котик,
З нами грався Пушик залюбки
І любив, щоб чухали животик,
Їв цукерки й з кавунів скибки.
Й ще була собачка, рижа Чапка:
Куций хвостик і кудлата шерсть.
Ледь вона побачить чиїсь тапки —
Миттю вкраде й заховає десь.
Не один раз лаяли ми Чапу,
Очі опускала, хвіст круть-круть,
Потім ніжно подавала лапу...
Розсміються всі й шукати йдуть.
Скільки днів уже роками стали,
Тільки згадую я знову й знов:
У зимові вечори гортали
Фотографій витертий альбом.
Хата батьківська, садок вишневий —
Це не зтерти з пам'яті рокам.
Чебрецевий запах полудневий,
Шавлія росте і досі там.
Щемно серцю в вечір цей травневий —
Юні і дитячі згадую роки.
Як осіннє листя шурхотять думки.
Надихнула на написання вірша -алфавіту Л. Іванова, за що я їй дуже вдячна.
В віршованому алфавіті відсутні букви и і ь, самі розумієте чому.
Супер! Ну, ви з Любою й даєте! Ви, часом, не сестри? А може брати Стругацькі, так справно стругаєте оті акро! Треба вам в дуеті видати збірник акровіршів. Будуть користуватися популярністю!