Три дочки
Моравська народна балада
Один батько три дочки мав,
всіх їх заміж віддавав.
Як найстаршу віддавав,
триста талярів їй давав.
«Маєш віно, дочко мила,
щоб старого пригостила».
«Вас ніколи не забуду,
на руках носити буду».
А як другу віддавав,
двісті талярів їй давав.
«Як не здужаю робити,
зможеш батька прихистити».
Час найменшу віддавати –
нема чого з нею дати.
«Будь щаслива, дочко мила!
Ти б старого прихистила?»
«Батечку, Вас не забуду,
Повік донькою Вам буду».
Семи років не минуло –
батька неміч огорнула.
До старшої він завітав,
Капелюха на ганку знімав.
«Вже не можу працювати –
будеш батька годувати?»
Вона до нього виходила,
Стару мотузку виносила.
«Як не можете робити,
маєте житття скінчити».
Узяв батько ціпок, геть подався,
до другої дочки добрався.
«Будеш мене годувати –
вже несила працювати?»
Вона до нього виходила,
стару торбу виносила.
«Як несила Вам робити,
мусите іти просити».
Узяв батько ціпок, зажурився:
«Ось якої, старий, я дожився!»
Узяв ціпок, геть попрямував:
хоч і сором, найменшу відвідати мав.
«Донечко моя, старий я зробився,
Чи не маєш хлібця кусень,щоб наївся?»
«Здоровенькі були, любий батечку,
Здоровенькі були, сивий голубочку!»
Вона до нього виходила,
Білу паляницю виносила.
«Будете тут віку доживати,
Діток моїх малих колисати».
«Донечко моя ти мила,
Як потішити ти вміла!
Я ж тебе малу найбільш карав,
Віна тобі зовсім не давав,
Лиш від тебе повагу дістав!
«Досить віна мені давали,
Як малу мене Ви карали,
Страх Божий до серця вселяли».
Переклад 01 – 02. 05. 2015
Оригінал:
Tři dcery
Moravská lidová balada
Měl tatíček, měl tři dcery,
všechny se mu provdat měly.
Nejstarší jak dceru vdával,
tři sta tolarů s ní dával.
«Tu máš moje dcerko milá,
bys mě v stáří obživila.»
«Však vám toho nezabudu,
na rukou vás nosit budu.»
A jak druhou dceru vdával,
dvě stě tolarů s ní dával:
«Až nebudu robit moci,
přispěješ mi ku pomoci ?»
«Však vám toho nezabudu,
do smrti vás chovat budu».
Když tu nejmladší měl vdáti,
neměl jí už čeho dáti:
«Zdaliž i ty dcero milá,
v stáří bys mě pohostila?»
«Tatíčku vás nezabudu,
vždycky vaší dcerou budu.»
Neminulo sedm roků,
šel tatíček v slabém kroku.
A šel k první milé dceři,
klobouk sňal u jejích dveří:
«Nemohu již pracovati,
chceš-li, dcero, stravy přáti?»
Ona do komůrky vešla,
starý provaz odtad nesla:
«Když dělati nemůžete,
oběsit se někam jděte.»
Hůlečku vzal a šel z dveří,
k prostřední své milé dceři:
«Budeš-li mne ty chovati,
když už nemohu dělati ?»
Ona do komůrky vešla,
starý sotorek mu nesla:
«Když Vám nelze pracovati,
jděte chleba vyžebrati.»
Hůlečku vzal, pozaplakal:
«Jakých jsem to časů dočkal!»
Hůlečku vzal a šel z dveří,
samý strach k té třetí dceři:
«Dcero, stár jsem, všeho třeba,
dáš-li pak mi kousek chleba
«Vítám vás milý tatíčku,
vítám, sivý holoubečku!»
A hned do komůrky vešla,
bílý koláč otci nesla:
«Do smrti tu zůstávejte,
děti mé mi kolíbejte !»
«Dcerko, dcerko moje milá,
jak jsi ty mě potěšila!
Nejvíc jsem tě trestal z mala,
věna jsi ty nedostala,
jedinás mne uvítala!»
«Dosti jste mi věna dali,
že jste zmlada trestávali,
v bázni boží vychovali.»
Джерело тексту: Л.І. Даниленко. Чеська мова. Підручник – Київ «Довіра», 2007 – С. 231 – 232. В Інтернеті зустрічається також.
ID:
734601
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 22.05.2017 21:27:11
© дата внесення змiн: 22.05.2017 21:27:11
автор: Валентина Ржевская
Вкажіть причину вашої скарги
|
