Назирав за ґатунком снів непитущий місяць.
Нанизав на чумацькі мечі дня нервові волокна.
Підливав пустунам, хитрунам, ворожбитам дрімоти.
І сурмив Сіроманця обтятого сиротливий клич...
Шикував всім на втіху зіркових невільниць.
Проти вітру пустив замаснілих тяжінь толокна.
Відіслав упирів на вітрилах чортів на бали до сволоти.
І спочили люстерка від легіону "шановних" облич...
Пильнував за земним каганцем, мов вусатий арієць.
Зазирав у домівки куценькі й чекав на зустрічні візити.
Колисав немовлят, янголят, бісенят та іншу голоту.
І лічила зозуля до скону схололих небіжчиць роки...
Боронив від загуби та мороку Духу, бувалий армієць.
Залишав всім сновидам стежки, чобітки й реквізити.
Він трудився, мов віл щонічно і щиро, і навіть, в суботу.
І зопріли б без сяйва Селени безпритульних істот клубки.
Вдячна! 
