Що лишилося? окуляри...
Бережеш їх ніби від того залежить життя,
Забери це - і знову вернеться порожнеча,
Якій не було ні початку, ані кінця
Звичайні речі...
В них немає нічого особливого,
Їх сотні довкола,
але це твій оберіг,
Котрий захищає від злого,
Нагадує якою була,
Коли залягала в душі пітьма
І дні тяглися нескінченною вервечкою,
Здавалося сонця більше нема
Ти ,якось мимохідь,
Окуляри тицьнув:" На, забирай...
Ти ж хотіла, вони тобі личать..."
І ти взяла...
Одягала щоразу,
як німіла душа,
Або коли не вистачало сили
Коли небо падало, а світ сміявся
Та якби не було
і щоб не траплялось
Знаєш, здавалося поруч є ти...
Стоїш за плечем тінню і кажеш:
"Давай, Мала, не думай,
давай, не здавайся
Ти що?!, не будь же смішна...
Життя лише думає починатись
А ти що, сидітимеш так от?
Ні, цього не можна, ти ж є така..."
Я нагалася засумніватись
Знайти причини й утекти
Але ж хіба це можливо?
Жити у вічному вчора,
Проживати наново те, що було?
В мене є окуляри і віра
Що попереду буде ще багато
Чого...
