Молюся у душі і за дітей, і за онуків —
Одвічні материнські маю в серці почуття.
Любов моя величних й голосних не любить звуків,
Юдоль земну я дарувала їм і майбуття.
Світає чи вже пада сонце неминуче в річку —
Я проводжаю і стрічаю день в думках про них.
Упевнена — від успіхів вагомих й невеличких
Дісталась радість їм у чімсь і від порад моїх.
Убілена не від років давно я сивиною,
Шукала й я колись для себе папороті цвіт
І сумнівів туман лягав густою пеленою,
І чорно-білим іноді здавався мені світ.
Знайшла я цвіт той, а у нім — кохання і довіра.
А що ще треба жінці для щасливих й світлих днів?
Дороговказом назавжди були надія й мрія
І папороті цвіт в моєму серці не одцвів.
Така рясна й яскрава низка днів моїх пройдешніх,
Етюди днів майбутніх вже малюють мрії й сни.
Й так хочеться, щоб я пройшла їх якомога легше,
І усміхалась листопадам й ніжності весни.
Засніженим і ранкам, й вечорам знов дивувалась,
А ще побачила,як літо щедро розквіта.
Онуками й дітьми без втоми завжди піклувалась,
Набуте у житті зберуть у досвід мій літа.
Уклониться могилам рідним низько моя пам’ять,
Кохання і надія, мовби папороті цвіт.
І сумніви нехай ніколи душу більш не краять,
В яскравих кольорах нащадкам я дарую світ.
Тільки дійсно любляче серце здатне своїм дітям та онукам завжди, без збоїв видавати картинку "світу у яскравих кольорах", незалежно від власного його сприйняття, часом "чорно-білого". Написано чудово!
Написано чудово! 
