У Кадакес молоко тече дахами будинків,
Неначе ніжною шкірою жінки,
Пахне рибою і свіжоспеченим хлібом,
А розмов - лише про любов.
Троє чоловіків, з очима усіх земних морів,
Думають про Далі, який тут ходив,
Про його «Мед солодший за кров»,
Про те, що він знав, що таке любов.
«У тому вся краса цього світу, -
Думав один, -
Що ми самі обираємо як жити,
І якби не наша палюча упертість,
Ми обирали б і як померти».
«У пустелях такі високі стелі,
Такі пологі плавучі хмари,
Що коли я там мандрував,
Мені не потрібна була вода, -
Думав другий, -
А там, за горизонтом і зорями,
Усі впевнені, що знають про море.
У піщаному полум'ї я засвоїв -
Світ вже давно збожеволів».
«Я не знаю ні про життя, ні про смерть,
Я ніколи не бачив пустель, -
Думав третій, -
Але
Коли світло падало на контури її лиця,
І на стінах моєї душі розвіяло тіні,
Я, неначе освячений,
Раптово усе зрозумів:
З-поміж усіх
Божественних таїн
Врешті-решт
Матиме значення
Тільки ця -
Враннішні контури її лиця,
Осяяні світлом,
Навпроти мого лиця».
гуд
